| Chapter 20 |
1 |
¶ А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію. --
|
2 |
Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади, --
|
3 |
і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію. --
|
4 |
Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв'янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим. --
|
5 |
Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді. --
|
6 |
А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п'ять у Троаду до них, де сім день прожили. --
|
7 |
¶ А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі. --
|
8 |
А в горниці, де зібралися ми, було багато світел. --
|
9 |
Юнак же один, Євтих на ім'я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого... --
|
10 |
Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому! --
|
11 |
А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув. --
|
12 |
А хлопця живим привели, і зраділи немало. --
|
13 |
¶ А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти. --
|
14 |
А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену. --
|
15 |
І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету. --
|
16 |
Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці. --
|
17 |
¶ А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви. --
|
18 |
І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував, --
|
19 |
і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови, --
|
20 |
як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. --
|
21 |
І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа. --
|
22 |
І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені, --
|
23 |
тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене... --
|
24 |
Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої. --
|
25 |
І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже... --
|
26 |
Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх, --
|
27 |
бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу! --
|
28 |
Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він. --
|
29 |
Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... --
|
30 |
Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою... --
|
31 |
Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. --
|
32 |
А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених. --
|
33 |
Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав... --
|
34 |
Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. --
|
35 |
Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати! --
|
36 |
¶ Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився. --
|
37 |
І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували... --
|
38 |
А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля. --
|